Політична комунікація як елемент демократії
Надіслано root May 12 2012 17:30:13

DSC 01981Політична комунікація як елемент демократії

У межах проекту «Демократичні цінності студентської молоді» протягом 9-10 травня 2012 р.Б. з ініціативи ЛМГО «Українська Молодь – Христові» та Комісії УГКЦ «Справедливість і мир», а також Центру Студентського Капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ відбулось  кілька заходів, що стосувались проблем демократії у сучасному суспільстві. 10 травня один із цих заходів - відкрита лекція на тему: «Політична комунікація як елемент демократії. Роль і участь (молоді, Церкви, особи)» відбувся у приміщенні ЛМГО «Українська молодь – Христові». Доповідач – Тот Пал – фахівець у сфері комунікації, професор  Наук Комунікації Будапештського Університету в Угорщині (l'Università Cattolica Péter Pázmány di Budapest, Ungheria). Усі присутні спробували подискутувати про те, яку ж роль у нашому житті відіграє комунікація, якою вона є в контексті християнства, і як загалом пов’язана з суспільною та політичною ситуацією.

«Комунікація виражає наше буття: бути особою, людиною, істотою – цими словами професор розпочав лекцію. – Ми є особами у постійних відносинах з іншими. Комунікація полягає в утримуванні і розвитку зв’язку між нами. Коли говоримо про це, то важливим є й її зміст та значення у теології, богослов’ї, яке також наповнене комунікацією. Як вчить Церква, ми створені на образ і подобу Божу. Це означає не лише те, що ми – особи, наділені інтелектом. Ми всі перебуваємо у нерозривному зв’язку – на образ Пресвятої Трійці, яка теж є єдністю. І я як християнин і професор комунікацій пробую побачити, дослідити і відкрити для себе цю комунікацію з іншими».

Насамперед важливе те, що ми, як люди охрещені, формуємо єдину спільноту Церкви. І тому у повсякденних стосунках з оточенням для нас як християн велике значення мають євангельські цінності. Адже вони значною мірою впливають на те, як я сприймаю інших, як поводжуся з ними. «Важливо вірити словам Євангелія і пробувати жити, застосовуючи їх щодня: не лише бачити і розуміти те, що я маю бути добрий і десь намагаюсь бути таким, чи маю старатися позбуватися якихось гріхів, якогось зла, але щоденно жити тими Словами».

Звісно, не все дається легко. Доволі складно, наприклад, любити наших ворогів, шукати примирення з недругами. Трапляється, що навіть у нашій родині є люди, з якими ми не спілкуємося роками. І якщо ми віримо словам Христа, ми повинні зробити певні конкретні кроки. Так, це нелегко, це вимагає наполегливої праці насамперед у самому собі. Уже з перших кроків виникає страх бути відкинутим, що нас ігноруватимуть, уникатимуть. Але якщо перебороти цей свій страх – трапиться
неможливе. «Я зрозумів таку річ: Євангеліє здатне зрушувати гори. І це справді ірреально, якщо ми назустріч докладаємо певних зусиль».

Інша поширена проблема – конфлікти. Варто пам’ятати, що конфлікт – завжди річ комплексна. Є різні види конфліктів, навіть конфлікти «нормальні» – коли є речі, які викликають напруження, DSC 02051але, попри це, я загалом приязно ставлюсь до людини. В таких випадках я як християнин відновлюю цю євангельську мудрість – почати любити. Так, це важко дається у гніві. Саме тоді я повинен зосередитись і обдумати ситуацію. Один з варіантів – спробувати зрозуміти, що, можливо, інша сторона має рацію. Потрібно прислухатись до іншого, і водночас, щоб він теж зробив крок назустріч. В цьому і полягає різниця між дебатами і діалогом: перше завжди передбачає переконаність у правдивості своїх суджень, відгородження від іншого, не сприйняття його позиції – я демонструю, що інша сторона помиляється. Натомість діалог – це спільний пошук відповіді на питання.

Нам буває важко сприйняти людей, які відрізняються від нас, мають інші пріоритети, світобачення. Особливо яскраво це помітно на ґрунті релігійному. Професор розповів про рух «Focolari» у Католицькій Церкві, метою якого є спільна діяльність різних конфесій. «В основі діяльності спільноти  - безпосередні важливі зустрічі, що з’ясовують проблемні аспекти екуменізму в Церкві, а також прагнення стати доступними представникам індуїзму, буддизму, щоб розтлумачити їм (представникам) християнство, і до осіб, які не є віруючими, але живуть виключно гуманістичними ідеалами». За словами гостя, рух поширився уже в понад 180 країнах світу. Членами його є не лише християни різних конфесій, а й буддисти та індуїсти. Головним підходом у таких взаємовідносинах є любов до інших, незалежно від їх релігійних переконань. «Ви знаєте, що між світом християнським і мусульманським є певне напруження. Члени цього руху прагнуть його (напруження) знищити. Але не є ціллю змінювати людину і її погляди насильно», – пояснює гість. - Ми говоримо, як відкрили для себе Бога і любов, зокрема і в світі мусульманському. І понад усе – любов, ставлення з любов’ю до людей». Представники інших вірувань намагаються вдосконалитись і поглибити знання з інших релігій, при цьому виявляються певні спільні речі. Це не означає мішанину, зробивши щось посереднє, але сприйняття позиції іншої людини, її ідеалів, знаходження «шляхів перетину». І, що головне, – ми повинні разом шукати вирішення певних завдань.

Власне, що стосується теми демократії. «Є різні типи демократії. Наприклад, в Індії, скажімо, є демократія ліберальна, але вона має особливе духовне наповнення, в основі якого - індуїзм. Ліберальна демократія акцентує увагу насамперед на правах людини. Вона абсолютно відрізняється від демократії східних держав, де взагалі не беруться до уваги права окремої людини. В Індії демократія базується на обов’язку. Що це означає? Воно має поняття “дарма”, тобто Вічний Закон: життя – це «давати і отримувати». Ти отримуєш дар життя від своїх батьків, гроші, їжу, дах над головою – все, що необхідне тобі для життя, і твоїм обов’язком є давати іншим так, як давали тобі. Не бути добрим і не бути етичним – автоматично означає, що ти не виконуєш цього закону. Це дає зрозуміти, наскільки в Індії панує сильна духовна основа, внутрішня. Якщо говорити про демократію Заходу, то вона зараз перебуває у стані кризи, бо надміру акцентується на споживацьких правах.»

Один із видів демократії – демократія участі. Центральне питання її вивчення - яким способом всі громадяни можуть бути активними і брати участь у житті суспільства, як можна залучити усіх громадян до прийняття конкретних рішень. Тут йдеться не про одну конкретну особу, а про активність і діяльність певної групи чи цілої спільноти; тоді ж говоримо і про спільну відповідальність. Наприклад: у Бразилії існує практика спільного обговорення жителями міста в групах першочергових проблем, які потребують вирішення з боку влади. На основі цього створюється лист з переліком конкретних вимог (збудувати нові школи, розширити територію лікарні тощо). Це не означає, що мер чи інша особа, відповідальна за адміністративний порядок, повинна дослухатись до цього. Однак люди вибирають пріоритетні завдання і очікують, що їх пропозиції врахують. Це не створення опозиції до влади, не протести, не конфлікти. Важливо те, що задіяні тут усі, і всі спільно шукають рішення проблем. У такому контексті ми, християни, маємо певний досвід у подоланні труднощів, бо маємо досвід спільноти: як дослухатись до іншого і висловлювати свої думки. Саме така демократія участі є дуже сильною.

«Ми жили в умовах комунізму, і, хочемо ми чи не хочемо, це певною мірою сформувало позицію, що за нас все виконують і беруть за наше життя відповідальність, – каже Тот Пал. – Дуже часто переконуюсь у прояві такої системи: ми намагаємося щось робити, але не бачимо цілі: як птах, якого випустили з клітки, але він все одно повертається назад. Моє покоління є саме таким. Ми завжди кажемо: що я можу зробити? І не спадає на думку, що я справді зможу, але коли таки робитиму конкретні спроби. Перший крок – зібратись разом (нехай це і не має прямого впливу на владу), обговорити, викласти пропозиції, прийняти рішення. Так, цей процес дуже повільний, але необхідний для початку».

(с) Катя Судин

DSC07011