Ніколи не кажи ніколи. Завжди можна почати спочатку.

Клемен Матьє

Щонеділі УМХ гостинно запрошує усіх кіноманів на великоформатний перегляд фільмів. Цього разу випала нагода подивитись стрічку “Хористи” Крістофа Барратьє.

Фільм побудований на основі спогадів, записів зі щоденника вчителя музики Клемена Матьє, що за збігом обставин опиняється в інтернаті для важких підлітків, де намагається вплинути на жорстку авторитарну ситуацію та змінити ставлення юних хлопчаків до сприйняття світу, змістити акценти у методах виховання та скерувати підлітковий запал у правильне русло. Головним інструментом впливу стає музика, а допоміжними “гвинтиками” – власні музичні композиції.

Отже, 30 січня експеримент підпільно розпочато, вихованці пройшли прослуховування, а 8 лютого – перша офіційно дозволена репетиція. “Щоб експеримент був вдалим, потрібно зміцнити власний авторитет”, - переконаний Клемен Матьє.

Музика – дивовижна сила, вправний і делікатний майстер душевної гармонії. Музика розкриває і перевтілює, її звуки окрилюють і підіймають до висот, де відсутня гріховність, звідки витікає блаженство та чистота помислів без натяку на спотворення. Такі зміни прочитувались на обличчі П’єра Моранжа, замкнутого, невпевненого в собі хлопчика, якого терзали вагання і неспроектовані емоційні вияви. Музика його облагороджувала, міміка притягувала зір глядача, а мова зіниць не потребувала перекладу. “Правда, що музика може звучати в портфелі?”, - дивувався наївний П’єр. “Вона звучить усюди”, - безваріантно втамовував допитливість вчитель Клемен.

Матьє живе музикою, він любить, ні, він обожнює мистецтво у собі, а не себе у мистецтві. Він натхненний бажанням створити хор хлопчиків, вивести їх на велику сцену, на яких дивились крізь пальці, “списали” на жевотіння серед тисяч таких же невідомих і непомічених людських голосів.

Експеримент вдався. П’єр вступив до відомої європейської консерваторії. Сьогодні він всесвітньовідомий диригент. Клемен Матьє – нереалізований музикант, безробітний вихователь, залишився невблаганним мрійником і невиправним ідеалістом. Інколи життя показує потилицю тим, хто заслуговує на “золоті лаври”. Але кожна невдача ховає в собі перемогу, непомітну зовнішнім оком, невідчутну на дотик, не сприйняту за дане, але незаперечно істинну в Божих руках.

Оксана Андрійчук