Гріхи суспільства та моя відповідальність за них: про байдужість, корупцію та еміграцію

20 липня 2012 р.Б у приміщенні ЛМГО «Українська молодь – Христові», що на Пекарській, 13, відбулись духовні бесіди на тему «Гріхи суспільства та моя відповідальність за них». Зустріч було організовано у співпраці з Комісією УГКЦ “Справедливість і мир”. Гостя зустрічі – п. Оксана Бойко, докторант Соціальних наук Папського університету Томи Аквінського Angelicum у Римі.

Ці гріхи не наведені у жодному переліку заповідей чи гріхів. В жодному іспиті сумління ви також не знайдете безпосереднього згадування такого явища як «соціальний гріх». З іншого боку, життя нашого суспільства ідеальним не назвеш. Не треба бути спеціалістом політичних, економічних чи соціальних наук, щоб назвати основні «наріжні камені» – всюдисущу корумпованість, махінації і непрозорість дій владних структур практично усіх рівнів, низький рівень життя, а точніше, розшарування нашого суспільства на дві категорії – «мажорів» і «простих смертних». І, мабуть, найперша причина такого стану, яка відразу спадає на думку, – «погана влада». Адже недарма кажуть, що риба псується з голови, от і всі злодіяння, які панують у нашому соціумі, походять саме звідти – «згори».

Звісно, заперечити відверті факти зловживань серед можновладців, про які раз–у-раз стає відомо у мас-медіа, неможливо. Але ж хіба лише влада винна у тому, що наше суспільство зараз перебуває у такій ситуації? Можливо, є інші причини? Зрештою, хто винен, що ми маємо у державі саме цю, злочинну і корумповану владу?

Якщо оцінити ситуацію у нашому суспільстві скрупульозно, зауважимо, що і ми далеко не відсторонені від причин такого стану. Наша життєва позиція, наші дії як громадян і членів суспільства, нерідко і стають причиною тих проблем, з якими ми стикаємося день-у-день.

Виникає питання: а яку роль у цьому суспільстві відіграю саме Я? Почати з того, що я є громадянином своєї держави. Більшість сприймає це суто як формальність і бюрократію. Але насправді суть громадянства дещо інша. «Бути громадянином, – каже пані Наталя, – це бути частиною своєї держави, нести свою відповідальність за те, що діється у державі».

Досі даються взнаки пережитки характерної для Радянського Союзу політики «керування зверху»: всі політичні проблеми вирішує виключно влада, громадяни ж ні до чого не причетні, більше того, згадати, бодай, відому фразу «инициатива наказуема». Як наслідок - громадянин без політичної свідомості, який досі переконаний, що все має вирішуватись і без його втручання. Але ми давно вже вийшли з Країни Рад і мали би жити за іншими принципами, однак, вочевидь, не виявились до цього готовими. На шляху до істинної демократії це є величезним наріжним каменем.

Уже можемо назвати один із суспільних гріхів – пасивність. Позиція «моя хата скраю». Більшість громадян чекає позитивних змін, але самі не готові і не бачать потреби докладати для цього якихось зусиль. Навіть більше: багато українців не можуть оцінити адекватно свої дії, хоча б частково подумати про їх наслідки для суспільства в цілому. Тут яскравим прикладом є неучасть у виборах, коли певний відсоток виборців відмовляється від права внести свій голос у формування майбутнього держави, інакше кажучи – ухиляється від свого громадянського обов’язку, не думаючи, як конкретно їхня позиція і їхній вибір вплине на подальше життя рідної держави.

Про порушення законів і правил годі згадувати. Мабуть, кожному зрозуміло, що, порушуючи певну норму чи закон, ми шкодимо іншим, а то й наражаємо їх життя на небезпеку. Навіть така, здавалось би, дрібниця, як порушення правил дорожнього руху, – однак щорічна невтішна статистика про ДТП таки наштовхує на роздуми. Тут варто зрозуміти одне: моя дія має наслідок не лише для мене. Безперечно, не надто приємно вплутуватися у ситуації зі штрафами та іншими формами покарань. Але, так би мовити, це лише одна сторона медалі. Інша річ – мої дії матимуть наслідки, а то й фатальні, і для інших людей. У цьому полягає моя відповідальність як громадянина перед іншими: усвідомлювати, як конкретний мій вчинок відгукнеться у соціумі.

Ну і, звісно ж, хабар – мабуть, найбільш дошкульна проблема нашого суспільства. На корупцію скаржаться мало не у всіх сферах суспільної діяльності. З іншого боку, що парадоксально, давати і брати хабарі для нас вже стало мало не традицією. Тут варто збагнути просту річ: корупція далеко не завжди починається зверху. Часто саме ми привчаємо осіб на певних посадах до традиції «конвертів» і «пакетів», наприклад, коли хочемо зробити щось незаконне. А вже згодом це стає традицією, навіть для виконання цілком законних і передбачуваних обов’язків ми змушені давати «на лапу». І питання: чи справді тоді корупція нам так заважає, якщо ми, зовні нарікаючи, в душі вже давно змирились, а то й раді, що всі проблеми можна вирішити таким простим способом?

Зрештою, варто звернути увагу і на другий елемент у цій справі – людей, які беруть хабарі. Це ж не обов’язково високопосадовець, якому вже нікуди гроші подіти (мабуть, такий уже склався стереотип у головах багатьох українців). Безліч медиків, вчителів, держслужбовців середньої ланки, які як аргумент використовують свої невисокі зарплати, мовляв, ні за що більше жити. І справді, не таємниця, що зарплата, наприклад, викладача справді є мізерною. Звісно, це не дає підстави виправдовувати корупцію як явище. Але ж, коли особа опиняється в умовах, коли це стає для неї єдиним вирішенням проблеми…

Такі роздуми не раз приводять до невтішних висновків. Адже попри те, що я є громадянином цієї держави, маю право на достатній рівень життя, правовий, соціальний, судовий захист, мої права насправді не захищені. З банальної причини: тому що та ж судова чи правова система у нас не функціонує на належному рівні. Тому все більше людей бачать вихід в еміграції. Вже зі студентських лав молодь починає мріяти про виїзд з України. Життя за кордоном асоціюється з перспективами, з можливістю кращої самореалізації. І багато емігрантів стають жертвами власних ілюзій, не розуміючи простої закономірності: за кордоном українці ще менше потрібні, ніж на рідних теренах. А вже там розвіюються і міфи про те, що у європейських державах немає проблем. Проблеми є всюди, навіть у, на перший погляд, найрозвиненіших країнах. Різниця в іншому: на рідних теренах, хоч яким недосконалим тут був би рівень життя, я все ж почуваюсь громадянином. Я можу щось робити для рідного краю, я покликаний піднімати загальний рівень життя. За кордоном я навіть не гість, я - найманець. До якого і ставлення відповідне.

Отож залишається єдиний вихід – залишитися тут і внести свою частку у розвиток суспільства. Як це можна зробити? Насамперед усвідомити свою відповідальність перед суспільством. Зрозуміти, що і я особисто (неважливо, усвідомлюю це чи ні) теж роблю свій внесок у майбутнє держави. При цьому пам’ятати і про своє покликання як християнина. Власне, що означає бути християнином у суспільстві, чи не суперечить це моїй громадянській діяльності? Ні. Бути християнином у контексті суспільства – це усвідомити свою відповідальність перед ним, сформувати чітку позицію щодо того, що відбувається у суспільстві, і не погоджуватися з “вадами і хибами”, які тут давно вкоренились, тобто, не ставати співучасником суспільних злодіянь.

Ключовою для нас як для християн є ідея загального добра – створення умов, де кожен може самореалізуватись, де панує повага до особистості, її свобода. У Радянському Союзі особисті потреби людини вважалися ознакою її егоїзму, воля особи як такої заперечувалась, індивідуальність переважно засуджувалась, хоча людину і привчали жити й працювати «в ім’я вищої ідеї», однак при цьому заперечувалась її особистість та індивідуальність. Церква ж, навпаки, акцентує на гідності і свободі вибору людини, її свідомості та особистій відповідальності перед громадою. Звісно, поза прагненням самореалізації не варто забувати і про солідарність, про те, що моя діяльність має бути направлена не лише на особисту вигоду, але й на користь всьому суспільству.

«Те українське суспільство, яке ми зараз маємо, сформоване з корінням в Радянському Союзі. Потім, коли ми стали в 90-х роках незалежними, ми прийняли західну культуру матеріалізму і консумеризму, тобто прагнення показати матеріальні блага, забуваючи часто про соціальні цінності, моральні цінності». Іншими словами, на першому місці є значення громадянина як споживача, його ж соціальна роль відсувається на другий план. І тому Церква спонукає нас відійти від власних егоїстичних і часто гріховних прагнень, які шкодять іншим, натомість навчитись бачити свою відповідальність перед іншими людьми і перед соціумом в цілому. Тут і криється вихід із нашого теперішнього становища: перестати бути розпорошеним «стадом», у якому кожен переслідує певні егоїстичні цілі, і стати згуртованою громадою, яка має спільну мету: щастя і добробут суспільства в цілому. Безперечно, тут ідеться про особисту і суспільну свідомість, про творення громадянського суспільства, в якому кожен усвідомлюватиме свою відповідальність перед іншими. Ми лише робимо перші кроки в цьому напрямку, але хочеться вірити, що рано чи пізно, ми таки досягнемо цієї мети, піднявшись на абсолютно новий рівень державності.

 

Слухала і записала Катерина Судин

Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Будь ласка, увійдіть на сайт під власним логіном для додавання коментарів
Рейтинги
Рейтинг доступний лише для користувачів.

Будь ласка, увійдіть під власним логіном або зареєструйтеся для голосування.

Немає даних для оцінки.
Авторизація
Логін

Пароль



Ще не зареєстровані?

 РЕЄСТРАЦІЯ 


Забули пароль?

 ВІДНОВИТИ 
Останні статті
- Управа 2011-2012
- Управа 2010-2011
- «УМХ»івці батьки та діти зустрілися на родинній вечірці від «УМХ»
- Політична комунікація як елемент демократії
- День пам’яті та примирення – найкращий спосіб вшанування жертв
Календар УМХ
Facebook
Опитування
Чи виконує організація УМХ свої цілі

Так. Повністю!!
Так. Повністю!!
20% [1 Голос]

Так. Але можна багато що покращити.
Так. Але можна багато що покращити.
20% [1 Голос]

Не дуже. Але є надія на краще.
Не дуже. Але є надія на краще.
60% [3 Голосів]

На жаль, ні ...
На жаль, ні ...
0% [0 Голосів]

Голосів: 5
Для участі в опитуваннях Ви повинні увійти або зареєструватися
Розпочато: 08/04/2009 16:28
Завершено: 29/11/2010 21:21
INSERT command denied to user '244432_phpfusion'@'185.176.43.51' for table 'fusion_online'
Зараз на сайті
- Гостей: 0

- Користувачів: 0

- Всього користувачів: 36,920
- Новий користувач: excomudhhoki
Завантажено за 0.15 сек. 546,615 унікальних відвідувачів