Український блаженномученик, якого вшановує Канада

IMG 0003Український блаженномученик, якого вшановує Канада

      27 квітня 2012 р.Б., теплого і сонячного дня, у приміщенні ЛМГО "Українська молодь - Христові" зібралась чимала кількість охочих послухати бесіду на тему “Плоди мучеництва на чужині”. Головною особою – доповідачем була Ксеня Кавац, яка ж і стала своєрідною родзинкою-принадою зустрічі, адже дівчина прибула до України…з Канади. Як розповіла сама Ксенія, вона тут ще з січня,  їздить по всій околиці, розповідає про бл. Василя Величковського, а заразом поглиблює й свої знання про блаженного. Щоб поділитися інформацією про цього чоловіка - завітала дівчина на духовне зібрання.

Досить насиченою, інтригуючою була розповідь Ксені, відчувалось, що кожне слово, яке вимовляє студентка, пройшло шлях від серця, а вже потім долинуло до присутніх. Отже, історія “життя за життя” та історія “життя після смерті”.

Мученицький шлях бл. Василя Величковського

Василь Величковський народився 1 червня 1903р.  у м. Івано-Франківськ. Батько його був священиком у селі Шупарці (тепер Тернопільської області). “Ще коли хлопчик був маленький, - розповідає Ксенія, - мама його привселюдно перед іконостасом посвятила Матінці Божій Неустанної Помочі”.  Вже тоді у 1920р. поїхав Василь до Львова, де прийняли його до Духовної Семінарії і записали на перший рік Богословського Інституту. Після закінчення Митрополит Шептицький уділив дияконське свячення для блаженного.

9 жовтня 1925 року на Збоїсках, (маючи 22 роки), у малій монастирській церковці блаженний одержав велику Тайну священства з рук Владики Йосифа Боцяна, Луцького єпископа й великого праведника. Отець був ревним місіонером. Коли він виголошував проповідь, люди у храмі плакали. Протягом 1928-1935 рр. о. Василь їздив по всій Волині, проводячи місії. Не боячись радянської влади, на той час вже ігумен івано-франківської церкви (1938-1941), блаженний організував великий празник на честь Матері Божої Неустанної Помочі зі всією процесією (на хоругвах були синьо-жовті стрічки). Тоді його заарештували, допитували, хотіли залякати, щоб священик перейшов на православ'я, та він не піддався. Але, будучи ігуменом уже в Тернополі, одного разу приїхавши до монастиря, побачив енкаведистів, які оточили будівлю, бажаючи заарештувати о. Василя Величковського. В автобіографії про свої переживання він пише: «Я вибіг задніми дверми в город-сад, де між корчами присів. Через шпари в паркані глежу на вулицю і бачу густі стійки військових при дорозі. З другої сторони паркан – город сусідів. Можна б туди перескочити і втекти. В голові думки, як блискавки. Що робити?! В руках вервиця. «Богородице Діво…» - і ясна думка: «вертай до хати і віддайся їм в руки. Так буде чесно і добре». І так зробив. Схопили, на авто -  і в домівку НКВД». Під час першого допиту начальник КДБ заохочував блаженного з'єднатися з руською православною церквою. Між ними відбулась ось така розмова:

о.Василь: - Ні, ніколи, в жодному случаї.

Начальник КДБ: - Подумайте, бо тут ходить про ваше життя. Або підпишете  православіє - і зараз ви вільні, і йдете додому, а коли ні, то ви звідсіля не вийдете.

о. Василь: - Даремний ваш труд, марні слова, шкода часу, я раз сказав ні, і то на завжди, і ви можете мене стріляти, убивати й іншого слова від мене не почуєте.

 

А причинами арешту були такі:

  • Організація у церквах братства Богоматері;
  • У своїх проповідях священик виступав проти комунізму;
  • Написав декілька слів антирадянського змісту в кишеньковому Марійському календарі, який виданий у 1942 р. в Івано-Франківську.

І жодного слова про небажання приймати православ’я.

“Причиною, яка послужила до мого арешту, являлось те, що я відмовився від прийняття православ’я, від неодноразової пропозиції працівниками НКГБ”. Вночі привели до камери смертників, де в’язні прийняли його ввічливо, і через повагу до нього запропонували найкраще ліжко біля вікна. Зранку в’язні попросили:

«Панотче, просимо Вас, розказуйте нам, ми хочемо Вас слухати …, ми ж всі в обличчі смерті, може, це послідний день для декого з нас, тому ми хочемо почути Божі речі, про молитву, про сповідь. Ми ж і молитви не знаємо, будь ласка, учіть нас!»

І почалася наука!

У полоні, протягом двох з половиною місяців, проводилось безліч допитів, священика катували, він щодня чекав розстрілу. Та несподівано вирок смерті замінили - і повели до прокурора, який проголосив:

«Ось прийшла відповідь з Верховного Совіту СССР, що ваш приговір вищої міри покарання через розстріл заміняється десятьма роками тюремного заключення, – розпишіться”.

Блаженний розсміявся і сказав:

“Коли мій приговор перший є справедливий, тоді  досмертна тюрма буде вже ласкою!”

Протягом десяти років заслання блаженний тяжко працював на різних робах: у шахті, у лісі (рубав дерева), у бані …, його часто переводили до різних таборів та бараків. За ним постійно слідкували, підсилали т.зв. “шпіонів”, тому він повинен був поводитись дуже обережно. Проте це його не лякало, він і в концтаборах працював на славу Божу: продовжував причащати, сповідати… Свідок  життя блаженного Борис Мірус розповідає як Василь Величковський робив вервицю: блаженний брав ниточку, шнурочок. Робив з хліба катульку, населяв на нитку. Хліб засихав і робився, наче камінь. А хрестом служили дві зв’язані між собою палички. З родзинок, які часом передавали сестри, мученик віри Христової робив вино для Євхаристії. Розламана ложка була чашею і ложечкою для причастя.

Після заслання блаженний їде до Львова, поселяється на пл. Митній у квартирі, яка пізніше стала підпільною церквою (зараз – музей. – авт.). У цій квартирі зберігалися різні релігійні атрибути: образочки, які поширювалися серед віруючих, вервиці, медальйони та хрестики, які блаженний дарував людям.

Священномученик отримує листа від Йосипа Сліпого, який дорогою до Рима зупиняється у Москві. Блаженний їде до Москви, де Сліпий дає йому єпископське свячення, а також дерев'яну паличку у вигляді топірця, що мала надзвичайне значення (замінила жезл). З часу рукопокладення на єпископа, його помешкання перетворилося на «єпископську катедру». Тут висвячував священиків, а також висвятив єпископа Володимира Стернюка.

Перевірки квартири ставали щораз частішими і, знайшовши у підпільній церкві єпископські ризи, вино, книгу “Історія ікони Матері Божої Неустанної Помочі”, як приклад антирадянської пропаганди, отця в січні 1969 року заарештовують вдруге, присуджують три роки заслання у тюрму-психлікарню у Комунарську.  Опісля хитрим способом (видавши закордонний паспорт лише на рік без можливості повернутись) відправляють, нібито відвідати сестру, до Югославії. Проживши там всього рік, бл. Василь Величковський, вимучений фізично тяжким життям у психлікарні, хімічними препаратами, які йому вводили, 30 червня 1973 року помирає. Він був похований на цвинтарі Всіх Святих поблизу Вінніпега.

Проголосив його блаженним Папа Іван Павло ІІ під час свого візиту у 2001р. до України. Цікавим є той факт, що після поховання блаженного минуло 29 років, а його тіло повністю зберегло форму. Після екзаменації його нетлінні мощі були поміщені у спеціальний саркофаг з нержавіючої сталі, поставлена єпископська печать. 22 серпня нетлінні мощі блаженного були перенесені до церкви редемптористів Святого Йосифа у Вінніпезі, де вони зберігаються й досі. У цьому місті є капличка блаженного і музей, в якому вже чотири роки працює наша гостя Ксенія. Саме вона і розповідає, що до музею і каплички приходять багато вірян, моляться до мученика, просять допомоги. Завдяки цим молитвам стається багато чуд, зокрема: у хлопчика, в якого одна нога росла повільніше, ніж інша, після молитов ріст внормувався, і він ходить без милиць; інший хлопець мав страшну травму голови від сильного удару бейсбольною битою, зараз він досі живе, маючи дванадцять швів, як згадку про цей нещасний випадок.

Як обіцяли організатори, гостя подарувала кожному присутньому образок з молитвою до мученика, закладку, буклет з історією чудотворної ікони Матері Божої Неустанної Помочі. Потішила вуха і серце розповіддю про квартиру-музей священномученика, що знаходиться у Львові, а головне – подарувала реліквію III ступеня бл. Василя Величковського.

Всі учасники мали змогу задавати гості питання, на які Ксенія радо відповідала. Після закінчення розповіді відбулися дискусійні обговорення у малих групах, що заохочувало учасників бесіди активно висловлювати свої думки, ідеї, аргументувати позиції.

Особисто я одержала велику насолоду від зустрічі і, як й усі присутні, пишаюсь тим, що Василь Величковський є саме українським блаженномучеником.

Ксенія Кавац: «Ми хочемо, щоб люди приходили до музею, щоб самі побачили Його. Це ж не важко…». Тож послухаємо Ксенію і відвідаємо музей українця, до якого молиться навіть Канада.

 (c) Роксолана Мудрак


IMG 0001 

Коментарі
#1 | maryana May 03 2012 19:05:00
Все так чітко і докладно описано, що хто не був на бесідах може багато почерпнути з цієї статті.Роксолана - молодець!). Мені подобається.
Додати коментар
Будь ласка, увійдіть на сайт під власним логіном для додавання коментарів
Рейтинги
Рейтинг доступний лише для користувачів.

Будь ласка, увійдіть під власним логіном або зареєструйтеся для голосування.

Немає даних для оцінки.
Авторизація
Логін

Пароль



Ще не зареєстровані?

 РЕЄСТРАЦІЯ 


Забули пароль?

 ВІДНОВИТИ 
Останні статті
- Управа 2011-2012
- Управа 2010-2011
- «УМХ»івці батьки та діти зустрілися на родинній вечірці від «УМХ»
- Політична комунікація як елемент демократії
- День пам’яті та примирення – найкращий спосіб вшанування жертв
Календар УМХ
Facebook
Опитування
Чи виконує організація УМХ свої цілі

Так. Повністю!!
Так. Повністю!!
20% [1 Голос]

Так. Але можна багато що покращити.
Так. Але можна багато що покращити.
20% [1 Голос]

Не дуже. Але є надія на краще.
Не дуже. Але є надія на краще.
60% [3 Голосів]

На жаль, ні ...
На жаль, ні ...
0% [0 Голосів]

Голосів: 5
Для участі в опитуваннях Ви повинні увійти або зареєструватися
Розпочато: 08/04/2009 16:28
Завершено: 29/11/2010 21:21
INSERT command denied to user '244432_phpfusion'@'185.176.43.51' for table 'fusion_online'
Зараз на сайті
- Гостей: 0

- Користувачів: 0

- Всього користувачів: 36,920
- Новий користувач: excomudhhoki
Завантажено за 0.10 сек. 651,917 унікальних відвідувачів